The Syrian romance of St. Clement of Rome, and its early Slavonic version
The article analyzes the ethical and theological content of the apocryphal Syrian "autobiography" of St. Clement of Rome (Epytome), as well as its early Slavic translation (Life of St. Clement). The study uses historical-philosophical, patristic and philological methodology to outline the...
| Published in: | Ukrai͏̈ns'ke relihijeznavstvo |
|---|---|
| Subtitles: | Сирійський роман про СЩМЧ. Климента Римського і його рання слов’янська версія |
| Main Author: | |
| Format: | Electronic Article |
| Language: | English |
| Check availability: | HBZ Gateway |
| Journals Online & Print: | Drawer...
|
| Fernleihe: | Fernleihe für die Fachinformationsdienste |
| Published: |
HO "Ukrai͏̈ns'ka Asociacija relihijeznavciv"
2020
|
| In: |
Ukrai͏̈ns'ke relihijeznavstvo
Year: 2020, Issue: 91, Pages: 45-65 |
| Further subjects: | B
Translation
B Clement of Rome B Ebionites B pseudo-Clementines B Antioch |
| Online Access: |
Presumably Free Access Volltext (lizenzpflichtig) Volltext (lizenzpflichtig) |
| Summary: | The article analyzes the ethical and theological content of the apocryphal Syrian "autobiography" of St. Clement of Rome (Epytome), as well as its early Slavic translation (Life of St. Clement). The study uses historical-philosophical, patristic and philological methodology to outline the specific teachings, attributed to St. Clement by this Greek-speaking Syrian text from the pseudo-Clementine cycle. The methods of comparative textology and translation studies are used to analyze the features of the Slavic version of the work. The study revealed that, contrary to the ideas of the publisher of the Slavic version, P. Lavrov, the translation was undoubtedly made according to the archaic, pre-metaphrasic version of the work. Therefore, it can be dated to the ninth century and come from the school of Cyril and Methodius. The popularity of the monument among Slavic readers is partly explained by the archaic features of the original version of the work preserved in the translation, such as graphic imagery, expressive presentation, and numerous dialogues. Such a lively account facilitated the perception of the conceptually rich ethical content of the work. At the heart of both Greek and Slavic versions is the ethical category of philanthropy (φιλανθρωπία), which figures as a central Christian virtue. Much of the Epitome is devoted to a detailed explanation of this category and its distinction from other virtues. In the original, the ethics of philanthropy is opposed to the astrological ideology represented by Clement’s father Faust. Faust's views are based on the natural philosophical ideas of the early Greek Stoics. Apostle Peter, Clement's teacher, responds to his arguments from the standpoint of Judeo-Christian monotheism, referring to the biblical history of his people. Thus, Hellenism is confronted with biblical monotheism. So, Epitome appears a kind of argument in the controversy between Gentile Christians and Judeo-Christians (Ebionites), which has troubled the Syrian Church for centuries. However, in translation, this clash of worldviews remains obscured, as the translator does not seem to recognize either the terminology of Stoic natural philosophy, or astrological issues, or the debate between the traditions of Peter and Paul in Syria. Thus, all the Stoic terminology of Faust is reduced to a single concept of "being". Therefore, in the translated version, the controversy is not so much between Christianity and astrology, as between ethics and "ontology". Instead, the translator enriches the philosophical outline of the work with polysemic Slavic vocabulary, which sheds new light on the role of the bishop in Peter’s instructions to Clement. Comparison of the Greek and Slavic versions of the Epitome - an autobiography attributed to St. Clement - with his only authentic work, 1Corinthians, allowed to draw another unexpected conclusion. All these works are not only devoted to one main problem - the restoration of peace in the controversial Christian community, but also offer similar ways out of the crisis through brotherly love, solidarity and respect for the otherness of the fellow Christians. This may indicate either that the author of the Syrian apocrypha was inspired by the true Epistle of Clement to the Corinthians, or that the image of St. Clement, that developed in the early tradition, dictated the message of the pseudo-epigraph quite powerfully. Due to this consonance, the apocryphal work of the Syrian Ebionites did to some extent acquaint Slavic readers with the ideas of Clement of Rome, whose only authentic work was almost unknown in the Middle Ages. Стаття аналізує етичний та богословський зміст апокрифічної сирійської «автобіографії» св. Климента Римського (Скорочення діянь Петра або Епітоме), а також її ранній слов’янський переклад (Житіє Климента). Дослідження застосовує історико-філософську, патристичну та філологічну методологію, щоб окреслити специфіку вчення св. Климента, як його уявляє грекомовна сирійська пам’ятка з циклу псевдо-Клементин. Методи компаративної текстології та перекладознавства застосовуються, щоб проаналізувати особливості слов’янської версії твору. Дослідження виявило, що, всупереч уявленням видавця слов’янської версії, П. Лаврова, переклад, безсумнівно, був виконаний за архаїчною, до-метафрастовою редакцією твору. Відтак, він може бути датований ІХ ст. і походити з перекладацького осередку учнів Кирила і Мефодія. Популярність пам’ятки серед слов’янських читачів почасти пояснюється збереженими у перекладі архаїчними рисами первинної версії твору, такими як наочна образність, експресивний виклад, діалогічність. Така жвава оповідь полегшувала сприйняття концептуально насиченого етичного змісту твору. В центрі обох версій твору – грецької і слов’янської – етична категорія людинолюбства (φιλανθρωπία), що постає центральною християнською чеснотою. Чимала частина Епітоме відведена детальному поясненню цієї категорії та відрізненню її від інших чеснот. В оригіналі етика філантропії протистоїть астрологічній ідеології, яку представляє отець Климента Фавст. Погляди, які висловлює Фавст, спираються на натурфілософські уявлення ранніх грецьких стоїків. Апостол Петро, вчитель Климента, відповідає на його аргументи з позицій юдеохристиянського монотеїзму, посилаючись на біблійну історію свого народу. Еллінізм стикається з біблійним монотеїзмом. Таким чином, Епітоме постає реплікою у полеміці між «християнами з язичників» та «християнами з обрізаних» (ебіонітами), що століттями збурювала сирійську Церкву. Але в перекладі цей мотив зіткнення світоглядів лишається затемненим, оскільки перекладач, схоже, не розпізнає ані термінологію стоїчної натурфілософії, ані астрологічну проблематику, ані дебати між традиціями Петра і Павла у Сирії. Відтак, уся стоїчна термінологія Фавста зводиться до єдиного поняття «бытіє». Таким чином, в перекладній версії полеміка точиться не так поміж християнством і астрологією, як поміж етикою та «онтологією». Натомість перекладач збагачує філософську канву твору полісемічною слов'янською лексикою, на кшталт поняття «празності» яке по-новому висвітлює роль понтифіка у настановах Петра Климентові. Порівняння грецької та слов’янської версій Епітоме – приписуваної св. Клименту автобіографії – з його єдиним автентичним твором, 1 Посланням до коринфян, дозволило зробити ще один неочікуваний висновок. Усі ці твори не лише присвячені одній головній проблемі – відновленню мира у розділеній суперечками християнській громаді, але й пропонують подібні способи виходу з кризи шляхом братолюбності, солідарності та поваги до інакшості ближніх. Це може казати або про те, що автор сирійського апокрифа надихався справжнім Климентовим Посланням до коринфян, або про те, що образ св. Климента, який встиг скластися у ранній традиції, досить владно диктував повідомлення псевдоепіграфа. Завдяки цій співзвучності, апокрифічний твір сирійських ебіонітів справді певною мірою знайомив слов’янських читачів із ідеями Климента Римського, єдина автентична праця якого була майже невідомою у середньовіччі. |
|---|---|
| ISSN: | 2617-9792 |
| Contains: | Enthalten in: Ukrai͏̈ns'ke relihijeznavstvo
|
| Persistent identifiers: | DOI: 10.32420/2020.91.2141 |