The experience of self-sufficiency in mysticism of the twentieth century

Mysticism is a religious practice, and philosophical mysticism is a reflection on this practice. They distinguish between theistic mysticism as classical, where the absolute is a personal God, and non-theistic as non-classical, where the personal God is replaced by an impersonal transcendental begin...

Full description

Saved in:  
Bibliographic Details
Subtitles:Досвід самодостатності у містицизмі ХХ століття
Main Author: Murashkin, Mykhailo G. (Author)
Format: Electronic Article
Language:Ukrainian
Check availability: HBZ Gateway
Journals Online & Print:
Drawer...
Fernleihe:Fernleihe für die Fachinformationsdienste
Published: HO "Ukraïns'ka Asociacija relihijeznavciv" 2003
In: Ukraïns'ke relihijeznavstvo
Year: 2003, Issue: 27/28, Pages: 137-145
Online Access: Presumably Free Access
Volltext (lizenzpflichtig)
Volltext (lizenzpflichtig)
Description
Summary:Mysticism is a religious practice, and philosophical mysticism is a reflection on this practice. They distinguish between theistic mysticism as classical, where the absolute is a personal God, and non-theistic as non-classical, where the personal God is replaced by an impersonal transcendental beginning, such as "Tao" in Taoism, "Shunyata" in Buddhism, or "One" in Neo-Platonism. Both classical (theistic) and non-classical (non-theistic) mysticism suggest the need for mystical practice. But in the second half of the twentieth century, post-theistic mysticism arises, which completely rejects mystical practice and is considered post-classical. The emergence of post-non-classical mysticism in the twentieth century coincides with the emergence of the post-non-classical direction in the general culture, that is, with postmodernism. Both classical, non-classical and post-classical mysticism describe the characteristics of a person's state of self-sufficiency. Only the philosophical mysticism of the classical and non-classical directions connects the emergence of this state of self-sufficiency in the mystic with its practice, and the post-non-classical direction denies this practice.
Містика - це релігійна практика, а філософський містицизм - це рефлексія з приводу цієї практики. Розрізняють теїстичний містицизм як класичний, де абсолют - це особистий Бог, і нетеїстичний як некласичний, де особистий Бог замінюється безособистим трансцендентним початком, наприклад, "дао" в даосизмі, "шуньята" в буддизмі, або "єдине" в неоплатонізмі. I класичний (теїстичний), і некласичний (нетеїстичний) містицизм припускають необхідність містичної практики. Але в другій половині ХХ століття виникає постнетеїстичний містицизм, який зовсім заперечує містичну практику, і вважається постнекласичним. Виникнення постнекласичного містицизму в ХХ столітті співпадає з виникненням постнекласичного напрямку в загальній культурі, тобто з постмодернізмом. Як класичний, некласичний, так i постнекласичний мiстицизм описують характеристики стану самодостатностi людини. Тільки філософський містицизм класичного і некласичного напрямку пов’язує появу цього стану самодостатності у містика з його практикою, а постнекласичний напрямок заперечує цю практику.
ISSN:2617-9792
Contains:Enthalten in: Ukraïns'ke relihijeznavstvo
Persistent identifiers:DOI: 10.32420/2003.27-28.1472