The experience of self-sufficiency in mysticism of the twentieth century
Mysticism is a religious practice, and philosophical mysticism is a reflection on this practice. They distinguish between theistic mysticism as classical, where the absolute is a personal God, and non-theistic as non-classical, where the personal God is replaced by an impersonal transcendental begin...
| Subtitles: | Досвід самодостатності у містицизмі ХХ століття |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Electronic Article |
| Language: | Ukrainian |
| Check availability: | HBZ Gateway |
| Interlibrary Loan: | Interlibrary Loan for the Fachinformationsdienste (Specialized Information Services in Germany) |
| Published: |
2003
|
| In: |
Ukrai͏̈ns'ke relihijeznavstvo
Year: 2003, Issue: 27/28, Pages: 137-145 |
| Online Access: |
Presumably Free Access Volltext (lizenzpflichtig) Volltext (lizenzpflichtig) |
| Summary: | Mysticism is a religious practice, and philosophical mysticism is a reflection on this practice. They distinguish between theistic mysticism as classical, where the absolute is a personal God, and non-theistic as non-classical, where the personal God is replaced by an impersonal transcendental beginning, such as "Tao" in Taoism, "Shunyata" in Buddhism, or "One" in Neo-Platonism. Both classical (theistic) and non-classical (non-theistic) mysticism suggest the need for mystical practice. But in the second half of the twentieth century, post-theistic mysticism arises, which completely rejects mystical practice and is considered post-classical. The emergence of post-non-classical mysticism in the twentieth century coincides with the emergence of the post-non-classical direction in the general culture, that is, with postmodernism. Both classical, non-classical and post-classical mysticism describe the characteristics of a person's state of self-sufficiency. Only the philosophical mysticism of the classical and non-classical directions connects the emergence of this state of self-sufficiency in the mystic with its practice, and the post-non-classical direction denies this practice. Містика - це релігійна практика, а філософський містицизм - це рефлексія з приводу цієї практики. Розрізняють теїстичний містицизм як класичний, де абсолют - це особистий Бог, і нетеїстичний як некласичний, де особистий Бог замінюється безособистим трансцендентним початком, наприклад, "дао" в даосизмі, "шуньята" в буддизмі, або "єдине" в неоплатонізмі. I класичний (теїстичний), і некласичний (нетеїстичний) містицизм припускають необхідність містичної практики. Але в другій половині ХХ століття виникає постнетеїстичний містицизм, який зовсім заперечує містичну практику, і вважається постнекласичним. Виникнення постнекласичного містицизму в ХХ столітті співпадає з виникненням постнекласичного напрямку в загальній культурі, тобто з постмодернізмом. Як класичний, некласичний, так i постнекласичний мiстицизм описують характеристики стану самодостатностi людини. Тільки філософський містицизм класичного і некласичного напрямку пов’язує появу цього стану самодостатності у містика з його практикою, а постнекласичний напрямок заперечує цю практику. |
|---|---|
| ISSN: | 2617-9792 |
| Contains: | Enthalten in: Ukrai͏̈ns'ke relihijeznavstvo
|
| Persistent identifiers: | DOI: 10.32420/2003.27-28.1472 |
